Сьогодні: Сер 18 жовтня, 2017 08:38




Створити нову тему Відповісти  [ 1 повідомлення ] 
600км 2016/07/16-17 "АСР" "Центр Європи" 
Автор Повідомлення

З нами з: Чет 04 червня, 2015 09:47
Повідомлення: 21
Велосипед: 28' гібрид
Відповісти з цитатою
Повідомлення 600км 2016/07/16-17 "АСР" "Центр Європи"
Чим між собою відрізняються марафони 300, 400 і 600 км ? (про 200 мова не йде – це по суті покатушка-розминка перед дійсними стартами). Якщо не заглиблюватись у фізіологічну і психологічну сторону, а розглядати з емоційної точки зору, то особисто для себе я їх розділив би так: після подолання 300-ки бажання колись ще раз повторити цей мазохізм появляється приблизно на наступний день. Після 400 – десь день на третій. 600-ка відтерміновує таке бажання, але днів на 4-5. Якщо, звичайно, організм не зазнав якихось серйозних ускладнень.
Після минулорічного фіаско я був налаштований на вдале подолання цього бревету рішуче. Була продумана тактика і стратегія, спорядження. Враховано минулорічні помилки. Тому з самого початку робив все впевнено. Усвідомлював, що чіплятись за першу та другу групу лідерів безглуздо, а орієнтуватись на тих, хто не готовий до мого темпу, безперспективно. Отже, знову мій заїзд проходив в режимі соло.
Коли відразу після старту хтось там на небі включив дощ, це не визвало якихось негативних емоцій. Я був готовий, що після чудових погодних умов попередніх цьогорічних бреветів треба якось відновити метео-рівновагу, тим більше, звання SR, до якого прагнув, набуває більшої цінності, якщо здобувається в умовах трешу. Та хай воно ллє хоч цілу добу !!!
У Франківську – реєстрація, 5 хвилин на змащення ланцюга та легкий перекус, і далі в дорогу.
Обідати планував в Надвірній, але якось проскочив всі харчові точки, і зупинився лише в Яремче. Поки ковтав їжу та відпочивав, пронеслось декілька учасників. Далі – підйом на Яблуницький перевал та приємний спуск до Рахова без зупинок, хіба що переодягнувся у легку форму. Почалось сонячне Закарпаття, і почалось те, чого у мене раніше ніколи не було – проблема з коліном, причому не поступово, а відразу, і якось дивно – боліло не на кожному оберті, а через декілька. Відчував, що біль була не з середини коліна, а спереді-зверху в районі кріплення м’яза до сустава, навіть ближче до самого м’язу. Подував, що це, можливо, не самий гірший варіант, підвищив каденс – і больові відчуття стали траплятись рідше.
В Тячіві знову пішов дощ. Купив запасні батарейки для ліхтаря, перекусив, передзвонив дружині. Позаду – приблизно половина дистанції. Попереду – сама складна її ділянка до КП4, на якій минулого року ми з Олесем зазнали багатьох пригод.
Дощ то послаблювався, то знову посилювався. На КП3 зупинився тільки для реєстрації, і хоча хотілося відпочити хвилин 10-15, помчав далі, дуже вже хотілось якомога далі просунутись при природному освітленні. Хоча і розумів, що «мерешорський кошмар» доведеться долати з ліхтарем. У Вільшанах почав замерзати, вдягнув на себе весь одяг, що був з собою, хоч і мокрий, але тепло зберігається краще. Ось і почались «довгоочікувані» розковбаси. Минулого року ця ділянка була пройдена зранку, коли вже світало, і всі ці ями та колдо….біни було добре видно. Тепер все набагато складніше. Навіть раз впав – не встиг відстібнутись. Зліва ллється вода з гори, місцями справжні водоспади, справа – десь далеко внизу шумить річка. І нічого не видно, крім невеличкої світлової плями від ліхтаря. Від втоми і невиспаності почались перші глюки – їх потім буде більше. Плюс до того місцеві автогонщики, що іноді проскакували повз, добавляли екстріму.
Коли доїхав до Колочави, дощ нарешті вщух. Попереду – 30 км до тепла, їжі і відпочинку на КП4.
Дорога через Негровець та Синевір в ніч з суботи на неділю – це як подорож на Дикий Захід. Ще працюють всі салуни (кафе-бари-дисктеки), ковбої розважають себе як вміють (бачив одну бійку), п’яні хлопці вештаються прямо посеред дороги, причому запеленгувати їх можна іноді лише по вогниках цигарок. Щось вигукують, свистять в мою адресу. Плюс знову глюки. Якось добрався до того місця, де мав починатись підйом на перевал, і …… благополучно його промайнув, тримаючи напрямок на Синевирську поляну (як я потім з’ясував по карті). Відчуття, що їду не туди, появилось десь через кілометр. Зупинився, почухав потилицю, прислухався, принюхався – щось не те. Спитати, звичайно, нема в кого. Вирішив, що треба повернути назад і шукати, де збився. Якимось чудом, зустрів двох ТВЕРЕЗИХ хлопців, які і показали, де початок перевалу. Залишилось зовсім дрібниця – піднятись і спуститись. Піднявся не те щоб легко, але зігрівся непогано. А от спуск дався набагато важче, незважаючи на те, що залатали вся ями. Весь час на гальмах, на стрьомі, замерз як цуцик. А того КП все ніяк нема, вже думав, що проскочив. Тішила одна думка – Док ще на старті казав, що хазяїн має гарну настоянку. На неї і була вся надія. І ось вона – довгоочікувана сонно-харчова зупинка. На годиннику – 2 ночі. На подолання дистанцій від КП3 до КП4 (65 км.) в мене пішло 6 годин. Як так вийшло – не розумію, адже зовсім не матрасив. Також цікаво, що на цій ділянці між КП3 та КП4 мене обігнали, судячи із протоколу, бориславські рандонери. Але я їх не бачив, взагалі не бачив нікого з наших від Яремчі до спального КП. Мабуть, потрапив у якусь часову яму.
На КП – смачнюча їжа, настоянка, ще раз настоянка, сон на лавочці. В пів шостої прокинувся – народ вже збирається в дорогу. На вулиці лупашить злива. Відчуваю – ноги забиті добряче, і коліно про себе нагадує. Спитав, у кого що є для полегшення страждань. Запропонували кетанов, який за інших обставин я б не використовував, але, пам’ятаючи, що минулого року саме це КП стало для мене точкою сходу, вирішив принести в жертву справі своє здоров’я (жартую, звичайно, але на той момент готовий був заради успіху піти і не на таке). Передзвонив Василю Труму та Олесю – вони ночували в Колочаві, спитав, які у них плани. Сказали, що думають про сход. Не повірив, і правильно зробив.

В шість виїхали компанією з 8 чоловік на чолі з АВ. Спочатку їхалось несподівано легко, навіть вирішив трохи відірватись, але в Соймах відчув, що вчорашньої бадьорості сьогодні бути вже не може. Група пішла вперед, а я покотив своїм темпом.
Після виїзду на трасу почався самий складний для мене на цьому марафоні етап. 15 -кілометровий тягун до перевалу вимотав настільки, що я почав втрачати надію вкластися у ліміт часу. Після перевалу горби були готові забити останній цвях в труну моїх надій. В цей час я реально почав впадати у відчай, почались думки про схід, я їх відганяв як міг, здебільшого матюками на повний голос, але вони все рівно лізли. Чомусь вирішив, що в Тухольці настане час Х – остаточного прийняття рішення про подальші дії. Доїхав, сів на зупинці, з’їв банан та снікерс, пішов дощ. Хвилин 15 релаксу. Спитав у місцевого, скільки до Сколе. Кілометрів 20, і майже все вниз. Їду, а там побачимо.
Не знаю, що вплинуло – чи то перекус, чи дощик, чи приємний спуск, але відчув, як до мене почали повертатись сили. До Сколе залетів на 35-40, наздогнав хвіст групи, від якої відстав в Соймах - Діму Книша. Разом проїхали декілька кілометрів, думав, так і будемо котити до Стрия, але на якомусь із підйомів трохи відстав, і вирішив не змінювати свого статусу lonely rider. Повернулась впевненість, що в ліміт часу впишусь із запасом. Потім Діму таки обігнав – він проколовся.
Від Стрия до фініша пересувався в стані, близькому до автопілота. Емоції вже не діяли, думки були десь далеко, ноги просто крутили, тому що треба крутити, коліно трішки нило, але біллю це назвати не можна. Глюки. Трохи яскравих барв вніс крутий торчок кілометрів за 30 до Львова – вирішив метрів 200 пройти пішки. Допомогло, заодно прокинувся. Останні кілометри мені були знайомі – в п’ятницю, коли ставили машину на фініші, трохи проїхали цю ділянку.
Ну, от і фініш, мій час – 38.12. Очікуваної бурхливої радості не було, було тільки відчуття полегшення, що нарешті все закінчилось. Передзвонив Василю, я ж так і не знав, продовжили вони марафон, чи зійшли. Виявилось, що хлопці під’їжджають до Стрия, причому сповнені енергією і оптимізму, скоро будуть. Дуже за них порадів. Поступово фінішували всі учасники, крім тих, хто зійшов.
Потім був вирубон в машині по дорозі додому. Наступний день вдома – релакс і думки про те, що не варто більше робити над собою такі експерименти.
Але пройшло вже 4 дні, і, повертаючись до початку мого звіту, хочу зазначити, що бажання це все повторити в наступному році вже почало пробуджуватись.
Значить, зустрінемось знову у Центрі Європи !!!


P.S. Із втрат - убив шкіряне сідло. Деформувалось від вологи та навантаження. Сподіваюсь, зможу реанімувати. Сідло класне, ніяких проблем із п’ятою точкою за 600 кілометрів.


Чет 21 липня, 2016 23:51
Профіль
Відображати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 1 повідомлення ] 


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  
cron
Powered by phpBB © phpBB Group.
Designed by Vjacheslav Trushkin for Free Forums/DivisionCore.
Український переклад © 2005-2007 Українська підтримка phpBB